Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності пов’язане з фізіологічним процесом поступового формування здатностей особи після досягнення певного віку усвідомлювати свої дії та керувати ними й розуміти небезпечність вчинюваних дій.
Згідно зі ст. 22 Кримінального Кодексу України (надалі — ККУ), відповідальність за деякі злочини настає з 14 років. Тому перелік злочинів, за які можлива кримінальна відповідальність, обумовлений головним чином не їхньою тяжкістю, а саме можливістю усвідомлювати суспільно небезпечний характер відповідних дій навіть у 14-річному віці.
Вчинення злочину неповнолітніми розглядають як пом’якшувальну обставину. Основними видами покарань неповнолітніх є:
• штраф;
• громадські роботи;
• виправні роботи;
• арешт;
• позбавлення волі на певний строк.
У всіх випадках покарання у виді позбавлення волі неповнолітньому не може бути призначено більш ніж 15 років, зокрема і призначення покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків.
Кримінальна відповідальність неповнолітніх настає з 16 років.
Враховуючи, що кримінальна відповідальність неповнолітніх за своєю формою та змістом досить специфічна, ст. 104 ККУ передбачає умови та порядок звільнення неповнолітньої особи від відбування покарання з випробуванням. Ця стаття може бути застосована до неповнолітнього лише в разі його засудження до позбавлення волі.
Після закінчення іспитового строку засудження скасовують і неповнолітнього визнають несудимим, якщо він не вчинить нового злочину. У разі вчинення нового злочину під час іспитового строку суд призначає засудженому покарання за новий злочин і повністю або частково приєднує покарання, призначене за попередній злочин.
Формою реалізації кримінальної відповідальності, яка не пов’язана із застосуванням кримінального покарання, є застосування примусових заходів виховного характеру.
Ст. 105 ККУ містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, що можуть застосовувати до неповнолітніх:
• застереження;
• обмеження дозвілля й встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
• передання неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічному колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, трудовому колективу — за місцем роботи за умови, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання;
• покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
• направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3-х років. Умови перебування неповнолітніх у цих установах і порядокїх залишення визначено законом.
Як правило, примусові заходи виховного характеру застосовують до осіб, які вперше вчинили злочин, що не становить великої суспільної небезпеки. Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-
виховної установи для дітей і підлітків означає поміщення його в спеціальну школу або професійно-технічне училище. Це найбільш суворий примусовий захід виховного характеру.
Під час вирішення цього питання суд враховує, зокрема, що неповнолітній важко піддається вихованню, вийшов із-під батьківського впливу чи впливу педагогічного або трудового колективу, зазнав негативного впливу інших осіб, тощо.
До спеціальної школи направляють неповнолітніх правопорушників віком від 11 до 14 років, а до спеціальних училищ – від 14 і до досягнення правопорушником 18-ти річного віку. Не підлягають направленню і прийому до спеціального училища неповнолітні, які раніше відбувалипокарання в місцях позбавлення волі.
До неповнолітнього може бути застосовано декілька примусових заходів виховного характеру.